Твого ім'я не вимовлю ніколи: повість-есе про Івана Франка

Свого часу Іван Франко переконував, що збірка «Зів’яле листя» написана під емоціііним впливом від про­читання щоденника самогубця, який не зміг пережити нещасливе кохання. Чи можна було вірити Франкові, що до написання інтимних поезій, які спровокували гострі літературні суперечки, непорозуміння між ним і критикою, причетні чужі переживання, а не його особисті? Хто та незнайомка, яку покохав ліричний герой і взаємності якої не знайшов? Ім’я її так і не було відкрито — Франко вмів зберігати таємниці. Після його смерті одні претендентки на титул героїні збірки зголошувалися з власної волі, інших називали дослідники. Та всі розуміли, що то були не вони. А на неї ніхто не міг і подумати... У повісті-есе «Твого ім’я не вимовлю ніколи» Роман Горак переконує, що все-таки то була Вона.