Гнів. Книга 3

Кінцівка змусила мене бігати по кімнаті і в розпачі тупати ногами. "Як, це все? Хочу далі!" Та що ж, автору видніше. У будь-якому разі вийшло дуже класно! Зізнаюся, що до того читала тільки другу частину, тому думала, що третя буде десь на тому ж рівні. Але "Гнів" перевершив усі мої сподівання. Настільки захопливого детективу я вже давно не читала. Тим паче роман чудово пішов під осінню меланхолію. "...нудьга, нудьга, суцільна нудьга" — думає Теодор Шацький, нидіючи в провінційному Ольштині з непевною погодою. І люди оточують його такі ж похмурі. Чи є в цьому житті справедливість? Сюжет переповідати не буду, зосереджуся на дрібничках. Сарказм і костюми, костюми і сарказм — пан прокурор у двох словах. Хочу побачити ту блакитну сорочку у фільмі. Роман зачіпає дві цікаві теми: домашнє насильство та вбивство. Яскравим елементом для висвітлення першого слугують стосунки Шацького з власною донькою. Здається, ніби він ходить на межі від того, щоб зірватися, однак чоловік здатен тримати себе в руках, щоб до такого не опуститися. Навіть попри те, що "його батько і дід були сексистами" ) Момент з убивством ставить крапку в його житті прокурора і цій трилогії. А шкода. Так не хочеться прощатися з головним героєм